Після двадцять четвертого лютого фільми про війну сприймаються по-іншому. Дехто взагалі не може їх дивитися. Дехто проводить паралелі з теперішньою ситуацією. А дехто (знаю таких) зараз тільки такі фільми і дивиться. Я боялася тих фільмів. Кілька місяців не могла себе заставити. Але після першого фільму вже не зупинилася. І так: проводила паралелі, порівнювала, сприймала все набагато емоційніше, плакала, довго думала. Снилося... Багато чого снилося...
Тож сьогодні пропоную вам підбірку фільмів про війну. Описи фільмів - емоційні, бо інакше не можу.
Та якщо ви не готові їх дивитися - не заставляйте себе. Дочекайтеся того часу, коли душа буде готова.
"Життя прекрасне" (1997, режисер - Роберто Беніньї). У головній ролі - Роберто Беніньї. Фільм про єврейську сім'ю, яка опинилася у концентраційному таборі у часі Другої світової війни. Надзвичайно оптимістичний і світлий фільм, незважаючи на всю трагедію того, що відбувається на екрані. Я не вперше переглядала це кіно (як, зрештою, і всі інші). Але вперше після перегляду подумала про те, що саме тої надії і того світла, які глядачам передає головний герой, мені бракує зараз. З семи номінацій на премію "Оскар" фільм отримав три статуетки - "Найкращий іноземний фільм" (Роберто Беніньї), "Найкраща чоловіча роль" (Роберто Беніньї) та "Найкраща музика" (Ніколо Пйовані).
"Список Шиндлера" (1993, режисер - Стівен Спілберґ). У головних ролях: Ральф Файнс, Ліам Нісон, Бен Кнґслі. Культовий - це найточніший опис фільму. Бо хто не чув про "Список Шиндлера"? Знову - концентраційний табір (цього разу - Аушвіц-Біркенау). Знову - знищення євреїв (цього разу - польських). Знову - музика, від якої мурашки бігають не тільки по шкірі, а вгризаються в кістки. Музика, яка лишається з тобою назавжди, бо в ній - весь біль і відчай всесвіту. Знову - війна. Знову хтось вважає себе кращою нацією. І от я дивлюся цей фільм, знятий за реальною історією, у двадцять першому столітті, у центрі цивілізованої Європи, у країні, де майже рік відбувається війна... та думаю, що не кожне плем'я зуміло переродитися у націю, не кожен народ придатний до існування через убогість генетичного коду.
"Кролик Джоджо" (2019, режисер - Тайка Вайтіті). У головних ролях: Тайка Вайтіті, Скарлет Йоганссон, Роман Яріффін Девіс. Якщо комусь морально важко дивитися серйозні фільми про війну, бо кожен їхній кадр - це триґер, гляньте "Кролика Джоджо". Можливо, сарказм та іронія допоможуть відмежуватися. Хоча... сумніваюся, чесно кажучи. Бо скільки гумору не додавай до фільму про війну, війна там залишається все одно. Тому навіть гіперболізовано ґротескний образ Гітлера не допомагає забутися до останку. Вирішуйте вже ви. Але серед фільмів про війну, яких я передивилася дуже багато, цей вартує уваги безсумнівно.
"Дюнкерк" (2017, режисер - Крістофер Нолан), "1917" (2019, режисер - Сем Мендес), "З міркувань совісті" (2016, режисер - Мел Ґібсон). Чому я вирішила об'єднати ці фільми? Напевно, тому, що перш за все вони показують глядачам епічність війни: картини запеклих боїв, майже блокбастерні сцени, хорошу операторську роботу та професійну комп'ютерну графіку. Якщо є бажання глянути фільм, знятий "одним кадром" (чому в лапках - бо насправді не одним), то це "1917". Якщо хочете подивитися, з яким фільмом після скандалів в особистому житті та кількарічної мовчанки повернувся на кіноавансцену Мел Гібсон, то це - "З міркувань совісті". А "Дюнкерк" дивіться, якщо вам подобаються роботи Нолана. Всі три фільми номінувалися на премію "Оскар". Всі три - монументальні, страшні і голосні. Якщо вас "кидає" від звуків куль чи просто надто гучних звуків, то не ваше кіно.
"Безславні виродки" (2009, режисер - Квентін Тарантіно). У головних ролях: Бред Пітт, Крістоф Вальц, Тіль Швайґер та ін. От він: водночас найжахливіший та найабсурдніший фільм про Другу світову. Але Тарантіно не береться за прості сюжети. Звідси - вивернуті назовні всі нутрощі війни. Фільм - геніальний у всьому. Але після двадцять четвертого - настільки моторошний і безумний, що не кожен і не кожна змусять себе сісти за його перегляд. Особисто мене він якраз не лякає, а притягує, наче магнітом. В тому фільмі є багато про підпільну боротьбу, про партизанів і партизанок, які мають свій фронт для боротьби. Ось це мене притягує. Це мені подобається і відгукується.
"Спокута" (2007, режисер - Джо Райт). У головних ролях: Джеймс Макевой, Кіра Найтлі, Сірша Ронан та ін. Фільм, що відрізняється від попередніх за емоційністю. Бо тут вам перш за все оповідають історію любові та зради. Тут війна (Друга світова) як тло, як лейтмотив. Як невидимий персонаж, який губить і змінює долі. Забирає життя і приносить спокуту. Війна як запропована обставина: змінює все, але не може змінити найважливішого. У "Спокуті" - весь спектр емоцій. Довіра і зрада. Кохання і забуття. Помилки молодості та усвідомлення зрілості. Спонтанна реальність напротивагу обдуманій логіці. Бо фільм про вибір - саме той, глобальний, який змінює все і всіх. Одне слово, єдиний жест - і все. Кінець. Смерть. Бо війна - це люди. І у кожній людині - війна.
"Таємний клуб Гернсі любителів книг і пирогів з картопляного лушпиння" (2018, режисер - Майкл Ньюелл). Так, назва фільму - довга і незвичайна. Але вже як є. Це - найлайтовіший фільм зі списку. Можете розпочати з нього. Бо він несе найменше травм. Та цей фільм для тих, хто любить мелодрами з цікавим сюжетом на тлі війни і в післявоєнні роки (мова йде про німецьку окупацію). Красиві краєвиди, цікаві персонажі і трохи добірного фемінізму - ось вам особливості цього кіно. Не часто зустрінеться на шляху фільм у такій оболонці. Завжди тішуся розумним феміністкам як центральним героїням фільмів про нелегкий період післявоєнної адаптації.
Коментарі
Дописати коментар